історія нацгвардійця Максима та менеджерки з продажів Катерини
Здійснювати дві мрії одночасно значно веселіше!
четвер, 736-й день повномасштабної війни
— Малий, а приготуй щось!
У 13 років у мене з'явився вірний друг, чорний ротвейлер. Тоді ми були однієї ваги, орієнтовно 23 кілограм, але це не точно:) Він опинився у нашій сім'ї дуже випадково. Одного дня на чергуванні виробництва до тата прибився вулична собака, яку керівництво хотіло застрелити, але ми врятували його! Так, випадково, я знайшов найкращого друга дитинства.
Ще одного друга я мав по крові — це мій старший брат. Але ви ж знаєте як це буває, коли ти менша дитина в сім’ї, то виконуєш роботу за двох. Тому обов'язки із вигулу собаки або прибирання були на мені. Хоча, найбільше я кайфував від кухні. Сковорідки, тарілки та міксери мене цікавили значно більше. Хоча потім ще додалися і дівчата.
Наші батьки мали бізнес, тому я готував вечері майже щодня. Для мене це стало стилем життя. Десь з 10 років я на кухні був частіше, ніж в дитячій. Коли закінчував 9 клас питання вступу було вирішено, я хотів професійно розібратися у кулінарії. На час закінчення університету, я став найкращим на курсі з приготування українських страв. Тому про мій борщ вже ходили легенди! Кухня й далі допомагала мені йти по життю.
У лютому 2022 морально не міг оговтатися, зустрівся з найкращим другом і ми вирішили разом піти на службу. Під час розподілу як нацгвардійця мене перенаправили до Ужгороду. Там і почалася нова сторінка життя, яка триває і дотепер.
— Кажете «бограч», а де борщ?
Сам Ужгород я бачив мало. У моєму щоденному розкладі – казарма і режим. Я одразу зайняв місце на кухні, тому у солдатському меню з’явилися нові позиції. Крім борщу, у мене з'явилася ще одна улюблена страва — бограч. Угорський діалект десь за рік вже став наче мій рідний.
На бойові позиції у Луганську область я поїхав на три місяці. Там виконував свою постійну функцію і періодично заступав на чергування місцевості. Як зараз пам’ятаю унікальні місцеві трави і гриби, які додавав у страви на вогні. Навіть військовим весілля на БТР готував!
Далі знову ротація на Ужгород. У теплу пору року я гуляв головною вулицею і насолоджувався сакурами. Раніше я такої краси не бачив. Хотілося проводити тут години, але не самому…
Ох, тут фірмовий борщ може і не спрацювати!
Кухня займала весь мій час. Але мені так хотілося з кимось розділити моменти дегустації або тестування нових смаків! Тому в п’ятий раз я наважився завантажити додаток Баду. Побачив фото на пілоні й перша думка: «Може вона танцює? Треба перевірити.» І небанально написав — запитав скільки має заробляти хлопець. Це спрацювало і вона швидко відписала.
Запросив на каву раз, потім другий і лише на третій вона погодилася на зустріч. Зустрілися ми під сакурами, це й стало нашим місцем. Влаштовував побачення поряд із замком, літні пікніки і мріяв зготувати свій фірмовий борщ. А вона в свої 28 не любила український славетний борщ! Я прям хвилювався більше, ніж іспит колись здавав.
Ми започаткували свої гастро-тури. Їздили до Львова, готували разом і знайомилися з батьками.
Якщо здійснювати мрію, то вже дві за раз!
Ще з дитинства мріяв потрапити на «МастерШеф», передивлявся сезони разом із чотирилапим другом під рукою. Декілька разів намагався потрапити, але вийшло вже під час війни. Взяв відпустку на службі й спланував поїздку, Катерину запросив як підтримку. На той час ми були разом 4 місяці — я чітко розумів, що хочу створити з нею сім’ю.
Мені прийшла ідея зробити пропозицію на шоу одразу, написав про це редакторській групі й почалася підготовка. Катерина не здогадувалася абсолютно, навіть коли в готелі знайшла чек з ювелірного магазину. Просто не повірила, напевно. Довго я шукав сині троянди, саме такі вона любить понад усе.
Коли вже був на інтерв'ю із суддями мене трусило. Емоції переплелися із шоком та адреналіном. Ектор вийшов за Катьою і далі я вже діяв за своїм планом, згадую як мурахи пробирали до кісток. Ми були такі щасливі в той момент і здійснювали одразу дві мрії!
Обрали дуже символічну дату 04.04.2024. Весілля якраз на нашому місці, під сакурами. А далі за стандартним планом: будинок, син (хоча і принцесі будемо раді) та дерево посадити. А тут сакура точно буде перед будинком нагадуванням про нашу ужгородську історію!
Примітка з теперішнього. Символічна дата таки стала особливою для героїв. Наразі вони ще й у новому статусі — батьків.
Розповів: Максим Підкалюк
Записала: Інна Сергієнко
Зредагувала: Христина Біляковська
Фото: особистий архів Максима та Катерини
Comentarios