- історія нацгварійця-строковика Івана та психологині Юлії
Ой, що буде :)
Команда “Я тебе…війна”
Розповісти нашу історію?
Зізнаюся чесно, це буде непросто, але дуже цікаво!
То був 2020-й, в мене якраз закінчилися серйозні стосунки. Депресія, все таке… Тоді батько запропонував на місяць замінити його напарника на роботі. Думаю, та чому б і ні? Так я став охоронцем ювелірного магазину в Рівному.
Там я й зустрів її. Моя Юля працювала продавчинею виробів з золота. Сподобалася мені одразу: цікава дівчина, має легку вдачу та ду-у-уже вродлива! Але тоді я не міг і думати про стосунки, сприймав дівчат виключно подругами.
Місяць ми відпрацювали разом. Якось розговорилися та зрозуміли, що було б добре десь разом сходити на каву чи на вечірку… та не склалося.
Батько з напарником повернулися з відпустки, тож мені довелося звільнити робоче місце :) Пізніше я поїхав на заробітки в Чехію. Робота фізично була складна, але допомогла вийти мені з депресії та поставити собі мету – працювати стільки, щоб заробити на машину. Я працював два місяці, і повертатися в Україну так швидко не планував, але так як усі мої колеги їхали на свята додому, то і я поїхав з ними.
28 грудня, ще в дорозі, почав думати, з ким же я буду святкувати новорічні свята. Написав друзям, але вони вже мали інші плани. Я їхав і гортав стрічку Instagram, і тут побачив її фото. Згадав, як ми домовлялися попити кави і написав їй: "Привіт. Як справи? З ким будеш Новий рік зустрічати?"
Чесно — боявся, що вона не відповість. Але вона написала: "Привіт! Мабуть сама вдома. А може, прийде подруга".
Я набрався наглості і написав: “А можна з вами?"
Так ми 2021-й зустріли разом: я, Юля… а також її подруга зі своїм хлопцем :)
Що було далі? Після Нового року Юля поїхала у Волинську область до батьків, а я зрозумів, що хотів би запросити її на побачення. Написав їй запрошення на каву і запропонував зустрічатися. Вона відповіла, що подумає.
Я т-а-ак сильно чекав відповіді! І от 7 січня, на саме Різдво, вона написала: "Я згодна зустрічатися". Так все й закрутилося і триває вже два з половиною роки.
МОЯ ЮЛЯ
Найбільше в Юлі мене вразила її щирість. Звісно, вона дуже гарна. Але її простота і щирість – це те, що дало мені зрозуміти, вона – моя людина.
Ще на початку наших стосунків було таке, що кілька місяців я не мав роботи і, звісно, не мав грошей, щоб кудись зводити її на побачення... Коли ми говорили, я "ліпив відмазки", що справ багато. Вона зрозуміла що і до чого. Каже мені: "У тебе немає грошей? То давай просто вдома кіно подивимося. Ти ж мені не за гроші подобаєшся".
І тут я зрозумів – ось воно, справжнє та щире кохання. Мене ніхто в житті не любив просто за те, що я є, просто за мій внутрішній світ, за мою душу. А моя Юля полюбила.
Два місяці після того, як Юля погодилася зі мною зустрічатися, ми бачилися майже щодня. Тоді я знов знайшов роботу за кордоном, побув там три місяці і весь цей час ми спілкувалися телефоном. Я вирішив зробити їй сюрприз. Приїхав, купив великого рудого ведмедя і зустрів її з роботи під під'їздом. Вона дуже зраділа! Кілька місяців я побув у Рівному, ми винайняли спільну квартиру і жили разом. Пару місяців я був вдома, а потім стільки ж — на заробітках за кордоном. Склав іспит з водіння та вже серйозно почав збирати гроші не лише на машину, а й на майбутню родину. Ми будували плани…
Але мене призвали в армію на строкову службу. Зізнаюся, у мене ще жодні довготривалі плани у житті не збулися. Вже навіть Юля в цьому впевнилася. Загадувати мені можна на тиждень, максимум. Але не завжди, сподіваюся :)
Я написав коханій: "Отримав повістку і мене направляють на службу в Житомир. Люблю тебе, але зрозумію, якщо ти не захочеш мене чекати з армії". Вона — в сльози, але сказала, що буде чекати. З того часу ми спілкувалися виключно телефоном. Юля мала приїхати до мене в Житомир у лютому 2022, щоб разом відсвяткувати мій день народження.
Але перед самим її приїздом я попросив не їхати. Аналізував напружену ситуацію з сусідньою країною і здогадувався, що може початися велика війна.
Так і сталося. У перший день я навіть без телефону був, тож не зміг Юлі подзвонити. Було не на часі, були тривоги. На другий день за першої можливості одразу набрав Юлю. Я казав їй, що у мене все добре і просив поїхати за кордон.
28 лютого Юля наважилася виїхати у Німеччину. Спитала, чи я не ображуся. Я був тільки радий. Правда, вона мені писала кожні 15 хвилин, моніторила тривоги і питала, як я, навіть серед ночі.
Зараз вже вона чекає від мене звістки: щоранку я маю їй написати, що прокинувся і у мене все добре. І щовечора те саме. Говоримо про все на світі: як минув день, як поживають батьки, що сталося нового. До армії ми планували майбутнє, але з моїм "везінням" ми вже довготривалі плани не будуємо :)
У Німеччині Юля вступила на навчання. Іноді вона намагається мене трішки "подраконити", каже, що з нею навчаються гарні незаміжні хлопці. Але я їй довіряю повністю.
Сьогодні, 21 травня, моя Юля нарешті приїжджає і ми побачимося. Але це буде не просто зустріч закоханих.
Поки ви читали нашу історію, я готувався освідчуватися моїй Юлії.
Я домовився зі своїми колегами. Вони мали зупинити Юлю на вокзалі і сказавши, що отримали на неї орієнтування, дати їй планшет, де вона б прочитала цю історію. А на словах "Коли ми з нею сперечаємося і я кажу їй, що вона не права, вона відповідає мені: "Вдінеш кольцо на палець, тоді будеш командувати". Юль, я знаю, що ти зараз це читаєш! Не те, щоб я дуже хотів командувати, але я маю дещо для тебе! Обернися, будь ласка!!" мав вийти я з букетом та обручкою...
Та знову у мене пішло все не за планом: її автобус приїхав на годину раніше. Я дуже нервував, адже ми не встигали, ні з букетом, ні з сюрпризом. Я попросив її зачекати мене на вокзалі. Вона чекала, а я тим часом "підіймав усіх на ноги" :)
Нарешті приїхали хлопці. Вони загрузили на планшет нашу історію кохання і пішли до Юлі "перевіряти документи". Показали їй "орієнтування" - історію нашого кохання. Юля читала. Я ховався у диспечерській вокзалу та спостерігав за нею. Але спалився, бо відправив повідомлення нашій офіцерці групи інформації та комунікації: "Скажеш, коли виходити?"
А повідомлення… прийшло на планшет до Юлі. І вона почала посміхатися. Юля дочитала. Обернулася, я вийшов до неї, став на одне коліно і запитав "Ти будеш моєю дружиною?". І вона сказала "Так!". І це головне! Тепер я знаю, що я таки везучий, а Юля - моє везіння!
Comments